Сонячні промені обережно заглядають до віконець нашої автівки, начебто сповіщаючи, що весна вже настала. Поволі ми наближаємося до невеличкого села Куцівка, що на Черкащині. Заходимо на подвір’я, там – нікого. Аж раптом з’являється чоловік і каже: «А Ніна Дмитрівна та Павло Анатолійович поїхали на базар!» Цього слід було й чекати, подумали ми, не стримуючи усмішку. Адже у родини Сіроклінів з’явився новий автомобіль. Тепер не тільки на базар можна, а й подорожувати всією країною.

Вже за мить, виблискуючи у всій своїй красі, до нас наблизився бордовий ЗАЗ Sens. І з нього поважно, з гордістю, не приховуючи свого задоволення, вийшли Ніна Дмитрівна та Павло Анатолійович. «Доброго вам дня! Як базарний день, вдався?» - запитуємо ми у щасливого сімейства. «Та з Божою поміччю усе добре, дякуємо, - відповідають нам. - А що ж ми на подвір’ї, проходьте до хати й будемо обідати», - заявляє рішуче Ніна Дмитрівна. Як ми тільки не вмовляли хазяїв, що поспішаємо, що дальня дорога - нічого не спрацювало. Тож ми й незчулися, як опинилися за величезним, накритим безліччю смачних домашніх страв, столом. Правду говорять, що українці на весь світ славляться своєю гостинністю та щирістю. «Ніно Дмитрівно, а скажіть, де ж ви придбали свого залізного коня?» - запитуємо. «Де тільки ми не були! Об’їздили всю околицю. Та коли приїхали в автосалон «Черкаси-АВТО», побачили цю «гарнюню», то вже не хотіли звідти без неї йти. Почали ж розпитувати, скільки коштує, яка заводська гарантія. Але ж сума, щоб зразу заплатити за машину, трохи завелика. Та Наталка, що працює там консультантом, така гарна й привітна дівчина, розповіла про АвтоТак. Умови нам здалися простими й дуже доступними. То ми довго не думали, а одразу ж уклали договір. Щоб машину купити, всю суму важко назбирати, це чималі гроші. А ми потихеньку наскладали грошенят, заплатили аванс, взяли машину, і тепер потроху щомісяця й далі виплачуємо. Хочемо все виплатити вже у цьому році. В АвтоТак – це можна, жодних санкцій немає. Навпаки, якщо платиш наперед, то платіж зменшується», - ділиться Ніна Дмитрівна.
 
«Павле Анатолійовичу, а чи справляється ваш новий автомобіль із, так би мовити, покладеними на нього обов’язками? Адже господарство у вас чимале, автомобіль має бути гарним помічником! - Так, це правда, господарство в нас велике. Маємо три корови, чотири свині, кури, качки, гуси, є чим займатися з ранку й до вечора. Але ж воно нас і годує, - розповідає чоловік. «А машина – те, що треба! Багажник дуже великий, не зрівняти зі старою машиною. Зараз везти молоко на базар – саме задоволення! Усі банки розміщуються, ще й місце залишається. Тож на зворотному шляху ми ще й скуповуємося гарно, якщо треба. Ми вже не розуміємо, як раніше давали собі раду. - А у вас раніше була машина?» - питаємо. «Так, була Лада, 1987 року виробництва. Машина хороша, але ж вже дуже-дуже стара. З нею більше клопоту було, ніж помочі», - бідкається голова сімейства. «Нам же треба й до мами їздити, - додає Ніна Дмитрівна, - а вона вже дуже старенька, живе далеко - у Рівненській області. Та мама в нас одна, треба провідувати! І до внуків треба навідуватися. Влітку вони у нас, а в інший час ми їздимо до них, у Дніпропетровську область та у сусіднє селище Балаклею. Можна, звичайно, куди автобусом, а куди поїздом, але, самі розумієте, своєю машиною то зовсім інша справа!»

Так, за душевною бесідою, спливав час. Ми дивилися на подружжя й раділи, що ці «вироблені», натруджені люди такі щасливі від того, що їхня мрія здійснилася і що в них вже є гарний помічник.

Максим Тищенко